Затримка місячних: коли хвилюватися, а коли — ні

Менструальний цикл – це тонко налаштована система жіночого організму: у нормі він триває 21–35 днів. Затримка місячних є однією із найпоширеніших причин звернення до гінеколога, і далеко не завжди її причина — вагітність.

Розглянемо, чому затримка виникає в різні періоди життя, які причини фізіологічні, а які потребують обстеження.

Записатись на прийом

НСЗУ
Безоплатна консультація гінеколога за програмою медичних гарантій

15+
років досвіду
команди

Що таке затримка?

Затримка — це відсутність менструації понад 5–7 днів після очікуваної дати за регулярного циклу. За нерегулярного циклу орієнтуються на індивідуальну середню тривалість. Поодинокі затримки протягом року трапляються у багатьох жінок і не завжди свідчать про патологію.

Причини затримок залежно від віку

Підлітковий вік (11–18 років)

У перші 2–3 роки після початку менструацій цикл часто нерегулярний (це варіант норми, поки гормональна система налаштовується).

Можливі причини: нестабільність гормонального фону, стрес, недостатня чи надмірна вага, інтенсивний спорт, харчові розлади, хронічні захворювання, анемія, інфекції.

Звернутися до лікаря варто, якщо менструації не почалися до 15–16 років, цикл не стабілізується понад 2–3 роки, або є сильний біль чи ознаки анемії.

Молоді жінки (18–35 років)

Найпоширеніша причина затримки — вагітність. Інші фактори: стрес, порушення сну, дієти, інтенсивний спорт, гормональні порушення (СПКЯ), захворювання щитоподібної залози, запальні процеси, зміна клімату, деякі медикаменти.

Звертатися до лікаря варто при затримці понад 10–14 днів, появі болю чи виділень, нестабільному циклі після стабільного періоду, або труднощах із зачаттям.

Жінки старше 35–40 років

У цьому віці можливі перші ознаки пременопаузи: зниження оваріального резерву, порушення щитоподібної залози, гінекологічні захворювання (міома, ендометріоз).

Ознаки пременопаузи: затримки чи пропуски циклу, зміна характеру менструацій, припливи, зміни настрою, сухість слизових.

До лікаря варто звернутися при затримці понад 2–3 місяці, появі нетипових виділень або симптомах клімаксу до 40 років.

Жінки після 45–50 років

У цей період поступово настає менопауза — цикл стає нерегулярним, місячні можуть зникати на кілька місяців. Супутні симптоми: приливи, дратівливість, зниження лібідо.

Обов’язково зверніться до лікаря, якщо після року відсутності менструацій з’явилися кров’янисті виділення, або клімактеричні симптоми суттєво знижують якість життя.

Патологічні причини затримок у будь-якому віці

Гормональний дисбаланс. СПКЯ, гіпотиреоз, гіперпролактинемія, наднирникові порушення.
Стрес. Впливає на гіпоталамус — «центр управління» гормональною системою.
Коливання маси тіла. Різке схуднення, ожиріння з інсулінорезистентністю.
Інфекції органів малого таза. Хронічні запалення можуть впливати на функцію яєчників.
Захворювання матки. Спайки, поліпи ендометрію, міоматозні вузли.
Медикаменти та контрацепція. Гормональні контрацептиви та деякі препарати змінюють характер циклу.

Затримка після пологів і в менопаузі

Під час лактації аменорея на фоні високого пролактину — нормальне явище, цикл відновлюється по-різному. У менопаузі затримка — це природний етап згасання репродуктивної функції, але поява кровотеч після 12 місяців без місячних вимагає обов’язкової консультації.

Обстеження при затримках

УЗД органів малого тазу

Аналізи на гормони: ТТГ, пролактин, ЛГ, ФСГ, естрадіол, тестостерон

Тест на вагітність, за потреби, бета-ХГЛ у крові

Обстеження на запальні процеси (мазки, ПЛР)

За показами: гістероскопія чи лапароскопія

Коли варто звернутись до гінеколога

затримка понад 2–3 тижні без вагітності

відсутність місячних понад 3 місяці

затримка супроводжується болем, виділеннями, температурою

поєднання з ростом волосся, акне, набором ваги

часті затримки після 40 років

затримка після завершення ГВ триває понад 3–4 місяці

Категорично не варто лікувати затримку самостійно чи «викликати» місячні народними методами — це ускладнює діагностику. Тактика залежить від причини: гормональна терапія, корекція ваги, лікування ендокринних порушень, усунення запалення, хірургічне лікування міом чи поліпів, за потреби — робота з психоемоційним станом.